Відділ освіти Яворівської райдержадміністрації  

Історія розвитку
освіти на Яворівщині


Яворівський район - один з двацяти районів Львівської області. Він розташований на крайньому заїході Львівщини і межує з Жовківським, Пустомитівським, Городоцьким і Мостиським районами, а на заході - з республікою Польща.

Площа Яворівщини 1200 км2. За розміром він займає четверте місце серед районів області.

У другій половині XIX ст. економіка краю вимагала вдосконалення освіти, але уряд Австро-Угорської імперії перешкоджав її прогресивному розвитку. На західноукраїнських землях стан освіти визначався проведеною у 1869 році шкільною реформою. Встановлювалось загальне обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років. Всі школи передавалися у відання церкви та під державну освіту. За шкільним законом 1895 року у нашому краї діяли нижчі, сільські школи, навчання в яких тривало 1-3 роки, та вищі у містах (4-6класів). Але хоч навчання оголошувалось обов'язковим, через брак шкіл і важке матеріальне становище селян майже 67% населення Західної України залишалося неписьменним.

Прогресивним у нашому краї було те, що австро-угорський уряд дозволяв викладання українською мовою у школах, хоча місцева влада робила все можливе, щоб нав'язати польську мову.

Великі домагання в галузі освіти у другій половині XIX ст. були зроблені о. Йосипом Лозинським - ученим, граматиком, публіцистом, популяризатором знань, борець за політичні права українського народу, найкращим національно-освітнім провідником Яворівщини. Власне він, першим взявся до оборони прав української мови в шкільництві. Як член громадської ради у Яворові в 1867р. він добився, щоб українську мову було впроваджено до Яворівських шкіл як обов'язкову.

Яворівщина ще з середини XIX ст. досягла певних успіхів в освітній справі. Ще 1847 році при монастирі сестер - Василянок було організовано дівочу школу. Як на той час було характерно для Австро-Угорської імперії, вона складалась з 3-ох класів. У 1897 році у ній навчалось уже — 100 учениць. У перші роки існування цю школу вели виключно монахині під наглядом священика, але з часом до вчительської служби і керівництва були залучені світські особи. З 1887р. школою керував світський управитель. Це була не конфесійна школа, бо в ній навчались греко-католички, дівчата монастирського обряду, і навіть дівчата єврейської національності.

У 1906-1907р. з дозволу австрійського Міністра освіти при монастирі була відкрита вчительська семінарія, а згодом інтернат.

Передові яворівчани вели постійну боротьбу за розвиток освіти та шкільництва. На початку XX ст. Іван Загаєвич, Іван та Микола Масюки, Бронислав Щирба, Сенко Борис (цит. за зб. "Яворівська земля") неодноразово порушували перед владою питання про відкриття гімназії у Яворові. Петицію яворівчан було поміщено в часописі "Діло" 21 квітня 1902 року, яку було передано графові Івану Шептицькому, що був тоді послом Сейму.

У 1908р. прохання яворівчан було задоволено. Гімназію було відкрито. Спочатку вона діяла в будинку яворівської "Просвіти", тобто в домі Мартиновича, а пізніше в новозбудованому Народному домі, а з травня 1910р. почались заняття у новозбудованому власному будинку, що стояв на головній вулиці, перед теперішнім будинком. У 1910/11 роках тут навчалось 170 учнів. З роками кількість учнів зростала і гімназійний будинок не вміщав всіх бажаючих навчатись. Тому 14 жовтня 1912р. було закладено наріжний камінь під новий (двоповерховий) будинок.

Яворівська гімназія не тільки давала освіту, але й виховувала. З її лав вийшло багато визначних громадських і культурних діячів. Самовиховання і підготовка до майбутнього громадського життя проходила в численних шкільних організаціях під керівництвом видатних провідників, українських патріотів. За тридцять років діяльності 5 тисяч 196 українських хлопців та дівчат здобули тут освіту, з них 206 закінчили 8 класів. Ці молоді люди віддали свої сили і знання в скарбницю національного відродження. Адже вони розійшлись по Яворівському повіті і несли в маси ідеї просвітництва.

Гімназія була справді "соборною" школою, бо, крім учнів з Яворівщини та інших повітів Галичини, тут навчались гімназисти з Холмщини, Волині, Лемківщини, з земель коронної Польщі та родин емігрантів із Східної Галичини. Число учнів доходило до трьох сотень.

Початок Другої світової війни поклав кінець існуванню гімназії "Рідна школа". У її стінах в 1942-44 роках діяла вчительська семінарія. На 1 жовтня 1943р. тут навчалось 265 осіб, з приходом радянської влади вона була реорганізована у середнє училище.

Ще в 1897 році в Яворові була заснована Державна школа деревного промислу, або в Яворові її називали "Забавкарська школа". Вона мала три відділи: столярський, різьбярський і токарський. З її стін вийшла ціла плеяда народних майстрів.

У 30-их роках XX ст. загальноосвітні школи не задовільняли всезростаючих потреб в освіті і тому на Яворівщині виникла потреба організувати фахове шкільництво. Цього вимагав і господарський застій 30-их років. У Яворові було вирішено організувати торговельну школу, її було відкрито у вересні 1934р. і розміщено в будинку "Рідної школи". У 1934735рр. тут навчались 22 учні; 1935/Збрр. було відкрито другий тип торговельної школи, де навчалося понад ЗО учнів.

Успішний розвиток кооперативного руху на західноукраїнських землях вимагав створення кооперативної школи. "Торгівельна школа" була створена на базі гімназії. Нею керував Степан Каламунецький. Програма навчання у цій школі передбачала викладання фахових предметів, а також практичну діяльність в місцевих кооперативах.

Доказом високого рівня розвитку освіти в нашому краї було існування в Яворові в 1931-39рр. Вищого Музичного інституту ім.Лисенка, який заснували адвокат д-р Михайло Фільц і його дружина Ярослава Фільц. Це був авторитетний заклад, тому два рази в рік сюди на екзамени приїжджав Станіслав Людкевич.

З 1953р., вводиться обов'язкове семирічне навчання. У районі набуває поширення вечірня, а потім - заочна форма навчання. Розвивається професійно-технічна форма навчання. В Івано-Франковому ХПТУ №14, у Новояворівську СПТУ № 65, яке було відкрито на початку 80-х років XX ст.

У післявоєнні роки середні школи діяли у м. Яворові (№ 1, 2, 3), селищах міського типу (Івано-Франкове, Краківець, Немирів).

Проблеми функціонування закладів освіти, реформування галузі відповідно до вимог законодавчої бази, змін суспільних запитів та економічних умов належали до першочергових завдань, над розв'язанням яких працювала педагогічна громадськість району.

Свою регіональну політику щодо здійснення навчально-виховного процесу відділ освіти формував з урахуванням нормативно-правової бази освіти держави, соціально-економічних умов області, району, основну увагу при цьому зосереджував на закріпленні позитивних зрушень, адаптації закладів, наповненості навчального процесу новим змістом, створенні належних умов для повного переходу на навчання з шестирічного віку